fbpx
Пароль відправлено на ваш E-mail.

“Почуття міри в мистецтві – все”. Анатоль Франс

Мурали — самобутнє мистецьке явище, що дійшло до нас з античних часів, а його виникнення пов’язують з наскельним стінописом. Такі малюнки традиційно виконуються безпосередньо на поверхні стіни або ж на штукатурці, як правило оперують зі значними площами. Витвори мистецтва такого жанру виглядають монументально та велично, звідси і назва його різновиду — монументально-декоративний.

Значного поширення стіновий монументальний живопис набув у оздобленні сакральних споруд, чим довгий час закріпив за собою “церковний “характер, відродившись у інших проявах набагато пізніше, як от при оздобленні інтер’єрів палаців, де використовувалась вже інші теми та сюжети. Пізніше, коли було усвідомлено універсальність муралів, сфера їхнього вжитку значно розширилась, що дозволило в радянські часи використовувати їх з метою пропаганди.

Фрески центрального куполу Софії Київської, м.Київ

st-sophia.org.ua

Паралельна гілка розвитку муралів прямує з народного мистецтва. Що характерно, тут стіни розписувалися не тільки зсередини, але і ззовні. Стіни прикрашали простим геометричним орнаментом, іноді рослинним або тваринним без вдавання до продуманих сюжетів та зображень людей.

Ще одна версія походження монументального живопису у його сучасному вигляді — Мексика 20 століття. Ця гіпотеза навіть логічніша, бо історичний бекграунд у цьому плані у нас з Мексикою подібний — розквітом культури муралізму відзначилися революційні та реформаторські зрушення у суспільстві. У нас же сплеск масового поширення муралів  припав на Революцію гідності – одну з найвизначніших подій початку 21 сторіччя в історії України.

Київ. Мурал. Андріївський спуск

Щоправда не завжди мурали супроводжують бурхливі періоди історії людства, у період стагнації та закріплення позицій їм відведене особливе місце. У другій половині 20 століття надзвичайно популярним стало радянське монументально-декоративне мистецтво, воно ж — близький родич сучасного “муралізму”. Однак у цьому випадку малюнки на всю стіну не мали на меті піднесення культури у суспільстві, прикрашання міського середовища, тощо.

Радянська мозаїка на фасаді у Бухаресті, Румунія

tumblr

Cпочатку спадає на думку радянські мурали та мозаїчні панно, що дійшли до наших часів продумані до найдрібніших деталей, якісно зроблені та дійсно мають неабиякі декоративні якості, хоча це не першочергова мета, яку вони переслідували. Будучи частиною мистецької течії так званого соціалістичного реалізму, вони можуть бути розцінені як елемент політичної пропаганди.

Радянський монументальний живопис у м. Вологда

cultinfo.ru

Це ні в якому разі не знецінює визначних зразків жанру, але ставить під сумнів трактування такого мистецтва як способу самовираження та політично незаангажованої творчої експресії.

Радянські мозаїки у кінотеатрі “Киів”

Радянські мозаїки у кінотеатрі “Киів”, wired.com

До подібної функції мурали вдаються і зараз: навіть якщо це і не напряму донесені через зображення політичні чи суспільні сюжети-персонажі, опосередковано вони все одно впливають.

Прикладом може бути жваве обговорення нових муралів у пресі:
“За нового мера місто стало значно красивішим та яскравішим — стільки нових малюнків з’явилось, навіть у нашому віддаленому мікрорайоні, це доводить, що міський муніципалітет дійсно турбується про середовище, у якому ростуть наші діти, навіть туристи приїжджають подивитися на наші мурали!”.

Кому ж ще, як не туристам та гостям міста, насолоджуватися мистецтвом у такому вияві, коли у місцевих жителів є незадоволені потреби, пов’язані з комфортним існуванням у міському просторі, і це далеко не завжди є потреби естетичні. Замовником муралів часто виступає міська влада чи органи місцевого самоврядування, виходить, що такі позитивні зміни у місті (ще б пак! Це спрацьовує вау-ефект) напряму асоціюються з міською владою, роблячи їй уявний “плюсик у карму”. Хоча вода в крані досі холодна.

Для рядового жителя міста спрацьовує дуже простий логічний зв’язок, заснований на ієрархії потреб: якщо мистецтво розвивається такими темпами, певно ж базові потреби вже задоволені і це не підлягає оскарженню.

невдалий приклад, але тільки не це((((

Попри свої колосальні розміри, мурали радше є крихітною скалкою у власному оці, яку ми відмовляємось бачити, ніж колодою у чужому, яку ми зазвичай бачимо здалеку — муралами, пам’ятниками та іншим благоустроєм так зручно прикривати інші, глобальні проблеми. Тож чи вважати за таких умов мурали мистецтвом? І так, і ні.

Щоб уникнути неточностей у тлумаченні понять слід раз і назавжди провести межу між муралами та стріт-артом.

Стріт-арт виявляє наявні проблеми у суспільстві, мурали — маскують, хоча останнім часом поширюється тенденція муралів гострої соціальної тематики.

Стріт-арт — виключно некомерційне мистецтво, характерною рисою якого є вільна творча експресія та його “напівзаконна” природа. Не дивно, що з таким самовираженням активно борються представники муніципалітету та власники “полотен” на яких був створений такий живопис (зазвичай це фасади будівель, огорожі, МАФи, паркани), вважаючи вуличне мистецтво чистої води актом вандалізму.

 

На цьому фоні виникає дилема: вандалізм задіяний по відношенню до стріт-арту це тоді що? З цим питанням ми розбиралися у одному з минулих матеріалів.

До категорії стріт-арту можна віднести і графіті, які не завжди мають естетичний вигляд і художню цінність, проте як ніщо інше відображають настрої у суспільстві тому що не підпорядковуються цензурі. Крім цього незалежне вуличне мистецтво є більш чутливим до контексту середовища, у якому воно з’являється, граючи з характером оточення, окремими деталями. Справжнім майстром контексту є Гамлет, своїми роботами він надає закинутим околицям географії та руїнам нове життя і при цьому не руйнує візуальним шумом їх тихий спокій, інтегруючись у міський простір дуже тактовно та делікатно.

Роботи гамлета у Харкові

Роботи Гамлета у Харкові moniacs.kh.ua

Роботи Гамлета

Роботи Гамлета

Мурали ж найчастіше є саме комерційним мистецтвом, тому не можна стверджувати, що вони транслюють цінності суспільства, правильніше буде сказати, що це трансляція державного замовлення на мистецтво, побудована виключно на їхніх власних уявленнях про прекрасне. Детально розкриває цю теорію у своєму дослідженні Mistosite.

Як приклад у одному з розділів вони наводять мурал, що зображує Петра Набойченка на багатоповерховому житловому будинку в центрі Харкова. Від себе додамо, що малюнок був створений у 2013 році, тобто ще до прийняття Закону про декомунізацію і досі до нього не було застосовано жодних мір.

Враховуючи контекст середовища (це ледве не єдина “сталінка” цій частині міста, все інше представлено дореволюційними прибутковими будинками, міськими садибами) маємо конфлікт міських символічних просторів.

Створення Муралу Герою Радянського Союзу Петру Набойченко

Створення Муралу Герою Радянського Союзу Петру Набойченко

Звісно, уславлювати у мистецтві захисників держави річ непогана, проте чи доцільно робити це з таким пафосом?

Білорусь. Жодіно. Мурал. ПостСССР

Білорусь. Жодіно. Мурал.

Окрім муніципалітетів замовниками муралів можуть виступати інші значні гравці урбаністичної сцени, як от керівництво крупних підприємств, що мають вплив у місті або ж світові бренди з метою реклами.

Однак інколи все вуличне мистецтво узагальнено називають стріт-артом не розрізняючи відтінки сенсу між складовими.

Некомерційне вуличне мистецтво через призму вандалізму розглянули, а як бути з комерційним?

Себто з муралами від всесвітньо відомих художників, які замовляють державні органи?

Слизьке питання, та якщо говорити про загальні закономірності — так. Особливість вуличного мистецтва полягає у взаємодії з навколишнім середовищем і крім критерію “естетичність” у гру вступає “доречність”. Таким чином об’єктивно художньо та змістовно цінний як окремий виставковий зразок малюнок може опинитись недоречним у конкретному місці і програвши битву з контекстом отримати негативну реакцію.

Подібна ситуація сталася з муралом на станції метро “Осокорки” у Києві.

Мурал на станції метро “Осокорки” у Києві,

Мурал на станції метро “Осокорки” у Києві, hmarochos.kiev.ua

Не на руку йому зіграло ще й те, що це кооперація багатьох митців, що працюють у різних стилях і їхні роботи, тематично і колористично дуже різні, поєднані у хаотичному порядку — це створює у мінімалістичному інтер’єрі станції, яка сама по собі була завершеним втіленням задуму архітекторів, недоречний візуальний та інформаційний шум.

Іронічно вийшло, враховуючи що замовником шуму було державне підприємство “Центр захисту інформаційного простору України”. Підприємство, підпорядковане Міністерству інформаційної політики, уклало договір з ФОП Денисом Смачелюком 17 вересня. Мурал визначено, як соціальну рекламу на тему «зміцнення національної єдності».

Робота наштовхнулась на хвилі критики з усіх боків і сухим з води не вийшов ніхто. Отже навіть роботи художників зі світовим ім’ям можуть бути цілком недоречними, потрапивши в несприятливе середовище, що викривляє їх сприйняття і при цьому саме значно втрачає у естетиці.

 

Коментарі
No more articles