fbpx
Пароль відправлено на ваш E-mail.

Хліба і видовищ: як культурній спадщині вижити у креамісті

Еволюція поглядів на культурну спадщину внесла зміни – ставитися до неї як до жебрака більше немає потреби. Вона не тільки перестає викликати співчуття, а й поступово затверджується в позиції дієвого інструменту брендингу міст.

Door   ~Dusk  streetscape @ Siena ~

Однією з цілей сталого розвитку на 2015-2030 роки, що були прийняті ООН, є сталий розвиток міст і громад. Збереження  культурної спадщини – його невід’ємна частина.

Гармонійний розвиток будь-якого міста без віднайдення компромісу між історичною архітектурою та сучасними будівлями не вбачається можливим. Емпіричним шляхом до такого висновку рано чи пізно  приходить кожен. Останнім часом процес пожвавився, про культурну спадщину нарешті заговорили.

А що там в Європі?

У країнах Європи, де збереглась велика кількість цінної архітектури, нагальною проблемою є збереження автентичного історичного середовища – міста потребують нових правил регулювання забудови, які одночасно дають місту можливість зростати та розвиватися і при цьому не завдають шкоди усталеному середовищу, що склалося в центрах історичних міст. Відповідно укладається нова містобудівна документація, користувачі історичної нерухомості отримують пільги, старі споруди реконструюють, перетворюючи на суспільні простори і соціальне житло. Такі дії давно вже не є інноваційними, це очевидні кроки спричинені потребою пристосування до дійсності у якій опинилось людство.

Close-up on French Ministry of Culture & Communication in Paris 1st

Особливим трендом, характерним для передових країн світу є підхід до збереження пам’яток архітектури не тільки як до фізичної реставрації чи консервації, яка просто попереджає руйнування, а як до потенційних об’єктів соціальної інфраструктури. Це робить можливим втілення масштабних проектів з реконструкції споруд, що знаходяться, здавалося б, у безнадійному стані. Така робота націлена на освоєння нових об’єктів культурної спадщини, які ще не були включені до туристичної інфраструктури міста, але викликають інтерес у гостей міста.

Відновлення історичних споруд і наповнення їх сучасною функцією – передовий підхід до збереження культурної спадщини. Після ревіталізації будівля зберігає свій історичний вигляд, проте отримує нове наповнення – створюються простори для виставок, майстерні, музеї, соціальне житло та готелі.  Суцільні переваги – креативний потенціал міст зростає, вони стають привабливими для проживання резидентів країни та більш цікавими для туристів, вносять у ВВП країни свій вклад як об’єкти культурної сфери, а все це завдячуючи вже існуючим будівлям, навіть непотрібно вигадувати велосипед, треба лише навчитись ним користуватися.

Результат пошуку зображень за запитом

Еволюція поглядів на культурну спадщину внесла свої  корективи – ставитися до неї як до інваліда більше немає потреби. Вона не тільки перестає викликати співчуття, а й поступово затверджується в позиції дієвого інструменту брендингу міст, джерела його економічного процвітання.

Брендинг – створення потужного асоціативного ряду, пов’язаного з тим чи іншим містом, країною, як от у Італії – Колізей, у Франції – Ейфелева вежа, у Іспанії – Собор Святого Сімейства, у Чехії і Польщі – Старе місто.

Відповідний ресурсам міста брендинг – ключ до розвитку туризму. Туризм – впливове джерело фінансових надходжень до економіки країни. Архітектура – чи не найважливіший фактор, що зумовлює туристичну привабливість країни. Отже, арифметика дуже проста і здавалося б ніщо не заважає запозичити в передових країн цей досвід.

Ми робимо те саме – чому ж не виходить?

Проте зі свого берега ми бачимо лише “верхів’я дерев” –  утопічну картину того як у Європі опікуються культурною спадщиною, не маючи змоги побачити “коріння” – роботу над менталітетом протягом не одного десятиліття. Недарма поняття європейського менталітету у нас асоціюється з розвиненістю, а проживання в Європі – з престижем.

Sammen om byen ...

Але то Європа і нам є чого в неї повчитися. Найперше, що слід усвідомити, це те, що сліпе наслідування європейського досвіду у цій царині нам не допоможе.

Закономірне питання: “А що тоді допоможе?”

Ніщо не допоможе доки довгострокова історична пам’ять перебуватиме на правах ампутованої кінцівки. Маємо переосмислити радянське минуле, епоху homo soveticus – людей з різним культурним бекграундом об’єднаних штучно створеною історичною пам’яттю. Але це стосується усіх пострадянських країн і кожна з них має знайти свій вихід з кризи ідентичності.

Kolosāls homo soveticus mūzikas instruments

Популяризація національної історії, робота з суспільною думкою, створення ініціативних груп, реформи законодавства.

Зробити історію ближче та актуальніше для народу можна візуалізувавши її, у Харкові вже маємо позитивні зрушення – це День однієї вулиці та Ніч історії. День однієї вулиці – унікальне явище, автомобільний рух на день перекривають і полотно вулиці перетворюється на майданчик сторітелінгу: тут і лекції з краєзнавства, і ярмарок, і тематичні перфоманси.

Відвідуючи такі заходи, люди починають усвідомлювати, що у їх місті є що зберегти для нащадків, вони відчувають гордість за своє місто і у них з’являється бажання долучитися до збереження цих культурних багатств. Люди самі об’єднуються у ініціативні групи, виходять на мітинги, створюють та підписують петиції, ініціюють дискусії, долучають до участі своє оточення. Таким чином можна звернути увагу державних органів на важливі проблеми, у Харкові прикладом цьому може бути інститут громадських інспекторів, який має на меті вести нагляд за історичною архітектурою і повідомляти державні органи щодо порушень та небезпечних ситуацій.

Коли громадяни масово і свідомо будуть зацікавлені у активних діях щодо збереження культурної спадщини, вже можна буде ініціювати законодавчі реформи. Хоча Закон “Про охорону культурної спадщини” в нинішній його редакції є доволі вичерпним і охоплює всі необхідні аспекти, за його виконанням немає достатнього контролю. Порушники несуть відповідальність за свої дії вибірково, закон не виконується досконало, проте, зрушення у бік кращого все ж є.

Звісно, усі ці дії потребують часу, але тільки в такій послідовності позитивні зміни можливі. Такому підходу ми завдячуємо нашому соціалістичному минулому.

Розвиток культурного потенціалу міст – світовий тренд, який має підхопити і Україна, саме на це слід звернути увагу представників креативних індустрій. І якщо раніше це поняття викликало асоціації переважно з великими містами, то тепер вектор змістився і дедалі більш популярними стають міста з добре розвиненим власним брендом. Як вже було сказано, відповідний ресурсам міста брендинг – ключ до розвитку туризму. Ресурси є абсолютно у всіх міст і містечок, треба просто зуміти їх побачити і правильно подати – це можуть бути не тільки архітектурні пам’ятки, а також дива природи, відомі люди, археологічні цінності.

Superkilen, Copenhagen, Denmark - Color street photography

З огляду на кількість та різноманітність архітектурної спадщини Україна дійсно багата – пам’ятки архітектури тут являють собою справжню енциклопедію минулих епох. Київська Русь, Козацька держава, УНР, Радянська Україна, і, нарешті, Україна за часів незалежності.

Як кажуть про людей: “Ми ніколи вже не станемо молодшими ніж є сьогодні”, так само і архітектуру плин часу не оминає, тож годі вкорочувати їй віку і позбавляти себе історії, увічненої у камені –  її цінність незабаром буде на вагу золота.

Коментарі
No more articles